Державна мовна політика в Україні має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української як державної, регіональних мов або мов меншин та інших мов, якими користується населення країни в державному, економічному, політичному і громадському житті, міжособовому та міжнародному спілкуванні, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її мови і культури, зміцнення єдності українського суспільства.
Законодавство України про мови складається з Конституції України, Декларації прав національностей України, цього Закону, законів України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин", "Про національні меншини", "Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин" та інших законів України і міжнародних договорів.
Стаття 3 Закону України «Про засади державної мовної політики» (далі Закону) визначає, що кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання. Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.
Також стаття 13 Закону передбачає, що паспорт громадянина України або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України. Дія цього положення поширюється й на інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів цивільного стану і документи, що видаються органами державної реєстрації актів цивільного стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства, у разі наявності письмової заяви особи.
Однак, враховуючи вище наведене, звертаємо увагу громадян на те, що положення ст. 13 Закону, щодо заповнення органами реєстрації актів цивільного стану актових записів цивільного стану та документів, що видаватимуться ними, державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин, визначених частиною 2 ст. 7 Закону буде здійснюватися після прийняття відповідної постанови Кабінетом Міністрів України, та після виготовлення і забезпечення органів державної реєстрації актів цивільного стану бланками свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану.
Начальник Ратнівського районного
управління юстиції О. О. Бенедисюк
