24 листопада 1934 року в Кисловодську на 69-му році життя помер визначний історик, літературознавець, публіцист, державний і громадський діяч, колишній голова Української Центральної Ради Михайло Сергійович Грушевський. 29 листопада його поховали на Байковому кладовищі у Києві.
Після падіння Центральної Ради Михайло Грушевський деякий час перебував у Кам’янці-Подільському, а у 1919 році виїхав за кордон, жив у Празі, Женеві та Відні. У березні 1924 року він, вже у ранзі академіка Всеукраїнської академії наук (обраний наприкінці 1923 року), повернувся з еміграції до радянської України. Грушевський очолив Історичну секцію Академії, де розгорнув активну науково-дослідну та науково-організаційну роботу. До кінця 1930 року йому вдалось створити майже півтора десятки академічних інституцій історичного профілю, що стали відомі як Історичні установи ВУАН, об’єднати навколо них близько 200 штатних і позаштатних дослідників та почати формування своєї київської історичної школи.
Крім чергових томів фундаментальних багатотомних “Історії України-Руси” та “Історії української літератури”, значної низки статей та рецензій, у 1924-1930 роках Грушевський як редактор та співредактор підготував 80 томів періодичних видань, зокрема 42 томи журналу “Україна”, 6 томів збірника “За сто літ”, 3 томи “Українського археографічного збірника”, кілька томів порайонних збірників тощо. У 1929 році його було обрано академіком АН СРСР.
Наступ більшовиків на ВУАН, розпочатий наприкінці 1920-х років, для Історичних установ завершився трагічно: до кінця 1930 року майже всі створені Грушевським Історичні установи були ліквідовані, періодичні видання закриті, багато наукових співробітників були звільнені внаслідок так званих “чисток”, кілька дослідників – заарештовані, безпідставно звинувачені у “контрреволюційній діяльності” та засуджені до різних термінів ув’язнення і заслання.
У березні 1931 року Михайло Грушевський виїхав до Москви у відрядження, а за два тижні був заарештований ОДПУ. Під час допитів, що відбувались у Москві та Харкові, він під тиском дав потрібні слідству свідчення та визнав себе керівником міфічної контрреволюційної організації “Український національний центр”. Після етапування назад до Москви 4 квітня 1931 року Грушевський був звільнений з-під арешту, а 15 квітня під час чергової бесіди в ОДПУ відмовився від своїх показань, заперечивши свою участь у діяльності української контрреволюційної організації. З цього часу Михайло Грушевський перебував у так званому “почесному засланні” у Москві, де умовно вільно міг жити і працювати при негласній забороні повернутись до Києва. Разом з дружиною Марією Сильвестрівною та донькою Катериною Грушевський мешкав спочатку в одній, а згодом – у двох кімнатах комунальної квартири на першому поверсі п’ятиповерхівки у Хамовниках.
На початку вересня 1934 року Михайло Грушевський з родиною виїхав на лікування до санаторію Комісії сприяння вченим до Кисловодська, де за місяць захворів. Кілька операцій із лікування карбункулу було проведено у санаторії місцевим, не дуже досвідченим, лікарем – час було втрачено, побороти важке запалення не вдалося. 13 листопада 1934 року Грушевського перевезли до Кисловодської лікарні, де впродовж наступних десяти днів зробили кілька операцій та двічі переливали кров від доньки. Однак нічого не допомогло…
Цитати Михайла Грушевського
“Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою”.
“Ця стадія українського життя, в яку ми ввійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов’язку, певного аскетизму і навіть героїзмі від українських громадян...”
“Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою”.
“Український народ належить до ...європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків..., а й самим складом народного характеру”.
“Покоління, яких жде Україна тепер, повинні бути людьми діла реального, практичного – спеціалісти-адміністратори, фінансисти, економісти, знавці військового і морського діла, техніки...”
“І у нас повинно стати тепер ... прикметою невихованости людини все, що різко розминається з демократизмом і ідеєю соціальної справедливости: нахил до розкішного життя, імпонування зверхнім багатством...”
“Тепер наше гасло – самостійність і незалежність”.
“Мусимо йти, бо спинити походу не можна”.
“Мусимо жертвувати всім, щоб урятувати найдорожче в цей момент: самостійність і незалежність нашого народу”.
Відділ організаційної роботи та управління персоналом апарату райдержадміністрації
