Особливості обмеження права виїзду за межі України боржника, який має невиконанне зобовязання
На стадії виконання судового рішення обмеження права особи на виїзд за кордон здійснюється в порядку, передбаченому ст. 377-1 ЦПК України.
За поданням державного виконавця, погодженим із начальником відділу державної виконавчої служби, судом вирішується питання про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Застосування тимчасового обмеження права особи на виїзд за межі України (за кордон) слід вважати доцільним у випадках, коли особа ухиляється від виконання зобов’язання, покладеного на неї рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Подання державного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України. Відкриття виконавчого провадження не може розглядатись як достатня підстава для застосування судом саме такого заходу, як обмеження права особи на виїзд за межі України.
У разі розгляду заяви про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України відповідно до ст. 377-1 ЦПК України доказуванню підлягають факти ухилення боржника від виконання рішення суду, можливість виїзду за межі України з метою ухилення від виконання рішення суду, в тому числі наявність закордонного паспорта громадянина України, вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду відповідно до ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» тощо.
Стаття 377-1 ЦПК України особою, уповноваженою звернутися до суду з поданням про обмеження права боржника на виїзд за кордон, визначає державного виконавця. Слід зробити висновок, що інші особи – учасники виконавчого провадження (ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження»), а також стягувач як сторона виконавчого провадження (ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження») не мають права на стадії виконання судових рішень звертатись із вимогами до суду, в тому числі у порядку позовного провадження.
У судовій практиці виникає питання визначення юрисдикції у справах про обмеження права на виїзд за межі України особи-боржника за поданням державного виконавця.
Питання про обмеження права на виїзд за межі України особи-боржника за поданням державного виконавця розглядається в порядку адміністративного судочинства, якщо подання державного виконавця датується до набуття чинності Законом від 4 листопада 2010 р. № 2677-VI, яким ЦПК України доповнено ст. 377-1.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Пунктом 4 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судо-чинства України встановлено, що на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом, поширюється компетенція адміністративних судів. Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу». Пунктом 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, державний виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням суду. Тобто зазначене звернення здійснюється в межах повноважень державного виконавця як посадової особи органу державної влади.
Проте виконавче провадження відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначається як завершальна стадія судового провадження. Якщо судове провадження у справі здійснювалось у порядку цивільної юрисдикції, то відповідно судовий контроль за виконанням судових рішень здійснює суд у порядку цивільного судочинства, що прямо встановлено розділом VII ЦПК України, тому не допустимим є закриття провадження у справі за поданням державного виконавця, здійсненим після набрання чинності Законом від 4 листопада 2010 р. № 2677-VI, з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, та скасування судових рішень із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених п. 1. 1 ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 340 ЦПК України.
Якщо виконавче провадження було відкрито на виконання судових рішень судів загальної юрисдикції при розгляді кримінальних, господарських, адміністративних справ (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») чи рішень інших органів (посадових осіб) виникає питання щодо розмежування цивільної, кримінальної, господарської чи адміністративної юрисдикції при розгляді справ про обмеження права боржника на виїзд за межі України.
Слід керуватися тим, що процесуальний порядок обмеження права боржника на виїзд за кордон прямо встановлено виключно нормами ЦПК України (ст. 377-1 ЦПК України). КАС України містить розділ V «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах», Господарський процесуальний кодекс України – розділ ХІV «Виконання рішень, ухвал, постанов». Разом із тим зазначені процесуальні норми КАС України та ГПК України не містять норм щодо процесуального порядку обмеження права боржника на виїзд за межі України.
Оскільки застосування процесуальних норм за аналогією при здійсненні судочинства не допускається, тому потрібно зробити висновок, що обмеження боржника у праві виїзду за межі України можливе лише в порядку цивільної юрисдикції на підставі ст. 377-1 ЦПК України, якщо здійснюється виконання судових рішень у цивільних справах.
Розділ VІ ЦПК України «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень в цивільних справах та інших органів (посадових осіб)» передбачає вирішення судами в порядку цивільної юрисдикції процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень виключно у цивіль-них справах. Відповідно вирішення процесуальних питань, у тому числі обмеження права на виїзд боржника за кордон, пов’язаних з виконанням рішень, ухвал, постанов у господарських та адміністративних справах, у порядку цивільного судочинства не допускається.
Викликають сумніви у правильності застосування цивільних процесуальних норм судові рішення, якими вирішується питання про задоволення чи відмову у задоволенні подання державного виконавця про обмеження боржника у праві виїзду за межі України, якщо рішення суду приймались за правилами господарського чи адміністративного судочинства.
Разом із тим, якщо у кримінальному процесі при постановленні обвинувального вироку суд задовольняє цивільний позов повністю або частково (ч. 1 ст. 328 КПК України), таке присудження, що міститься у вироку суду, в частині матеріально-правових вимог особи здійснюється в порядку виконання судових рішень у цивільних справах. Дії державних виконавців, пов’язані з виконанням вироку суду в частині відшкодування засудженим завданої шкоди і безпідставно набутого майна, є підставою для виникнення цивільних прав і обов’язків, процесуальні питання, пов’язані із виконанням вироку суду в частині присудження за цивільним позовом, вирішуються в порядку, передбаченому розділом VІ ЦПК України.
Отже, якщо на підставі вироку судом було видано виконавчий лист, всі процесуальні питання, пов’язані з виконанням судового рішення, вирішуються судом у порядку цивільного судочинства, в тому числі і питання обмеження права боржника на виїзд за межі України (ст. 377-1 ЦПК України).
Головний державний виконавець ВДВС Колєснік Б.В.
