Стаття з випуску № 9 від 2016-03-05

Зустріти дев’я­носте суцвіття літ у доброму здоров’ї не кожному вдає­ться у своєму жит­ті. Тож когорту та­ких поважних юві­ля­рів Шацького ра­йону поповнив 25 лютого житель се­ла Мельники По­цьох Тарас Рома­но­вич.

Попри життєві випробування та війну, важке післявоєнне життя та працю, він залишився скромною та простою людиною, котра весь вік прожила, сповідуючи християнську мо­раль. Навіть тоді, коли на початку війни у село заходили німці, а наші ку­ле­метники поблизу села стояли в обороні, ще зовсім юний Тарас не дав знищити ворога: вони ж такі самі люди, як і ми… З тих часів ще пам’ятає, як німецька частина розташувалася недалеко біля їхньої хати…

У 1944 році 18-річного юнака, як і інших його ровесників, мобілізували до лав Радянської армії. Та замість справжньої служби та боротьби з ворогом отримав перебування на межі життя і смерті у Саратовському таборі. За декілька мі­сяців такої «служби» став важити менше 50 кг. Через це й Перемогу до­велося зустрічати у госпіталі, куди майже немічного юнака відправили на­бирати вагу. Після цього на Тараса Романовича чекала семирічна служба в армії: «Служив у Кенігсбергу Калінінградської області, був у п’ятій гвар­дій­ській дивізії 17-го полку четвертої стрілкової роти», – ще й тепер по-мо­ло­дечому відчеканює ювіляр. Під час служби у 1947 та 1948 роках на де­кілька днів приїжджав у відпустку у рідний край, а вже остаточно по­вер­нувся у село у 1951 році.

Одружився, разом із дружиною виховали чотирьох дітей. Спочатку під­во­дою возив ліс у лісгоспі на вузькоколійку для відправки його на Заболоття, потім 20 років пас колгоспне стадо, займався іншою роботою у колгоспі. Тримали удома чимале господарство, пасіку, адже росли сини, і їм потрібно було до­помагати ставати на ноги. Переживала родина, коли син Володимир пот­­рапив служити в Афганістан, бо ж не з чуток знали, що таке війна. Та, слава Богу, усе обійшлося.

Тепер Тарас Романович господарює сам, бо дружини два роки тому не стало. Не покидають старого батька діти, навідуються та доглядають. Має ве­теран дев’ятеро внуків та шестеро правнуків.

З поважним життєвим ювілеєм напередодні свята вітав Тараса Поцьоха помічник народного депутата Сте­пана Івахіва Володимир Бащук, вручивши йому по­да­рунок. А вже справжнє свято у день ювілею влаштували вете­рану Адам Дударчук, голова районної ради вете­ранів, Єва Ярошук, голова пер­винної селищної організації ветеранів, Сергій Віннічук, Шацький селищний голова, Сергій Сидорук, перший заступник голови Шацької РДА, а також учні Мельниківської школи, котрі взяли шефство над вете­раном. Піснею та вір­шами вітали Тараса Романовича школярі, а поважні гості бажали ве­терану козацького здоров’я, благополуччя, дочекатися у доброму здоров’ї сто­літнього ювілею, а головне – щоб радість приносили діти та внуки (до речі, двоє внуків ювіляра також святкували дні народження 25 лютого).

Віта ШЕПЕЛЯ.